Пробація в дії: погані думки та поведінка змінюються серед хороших людей!
Усі ми знаємо, що за будь-який злочин має бути покарання. Але у більшості людей у свідомості виринає лише один варіант покарання – в’язниця. Та, на жаль, не всі задумуються, що ізоляція від суспільства не є вирішенням проблеми. Адже відбувши строк за тюремними мурами, особа, яка вчинила злочин, повернеться назад у нашу громаду, знову буде нашим сусідом і ходитиме поруч з нашими дітьми…
Загальновідомий факт – в’язниця не виправляє правопорушника. Більше того, перебуваючи тривалий час в ізоляції від суспільства, така особа втрачає соціальні зв’язки, навички самостійно вирішувати свої проблеми, після звільнення з установ виконання покарань не може працевлаштуватися, і як наслідок – вчиняє новий злочин. З точки зору психології також спостерігаються невідворотні процеси: людина потрапляє в кримінальний світ і зазнає негативного впливу. До того ж, у більшості засуджених виникає відчуття несправедливості по відношенню до них, а у частини – ще й бажання помсти за «вкрадені» роки волі.
Зважаючи на це, у багатьох європейських країнах ув’язнення розглядається як крайня міра покарання – виключно по відношенню до осіб, які становлять загрозу для життя і здоров’я інших людей і реабілітацію яких варто розпочинати в умовах тимчасової ізоляції. Такий підхід уже впроваджується і в Україні. Пробація України – найбільша пробація в Європі: підрозділи пробації функціонують в усіх адміністративно-територіальних одиницях (містах, районах), де є суди; щороку по обліку органів пробації проходить понад 100 тисяч осіб, а завдання пробації забезпечує понад 3,3 тисячі працівників.
Альтернативою тюремному ув’язненню є пробація. Це досить новий для України термін, який з’явився із прийняттям у 2015 році Закону України «Про пробацію». Метою пробації є забезпечення виконання покарань без позбавлення волі таким чином, аби мотивувати правопорушника до змін, і створити умови, за яких він буде жити, не вчиняючи нових злочинів. Таким чином пробація сприяє підвищенню безпеки в суспільстві шляхом попередження повторної злочинності.
Пробація не просто контролює поведінку правопорушників, залишених судом для відбування покарання у громаді, але й надає їм необхідну підтримку у вирішенні проблемних питань, а також сприяє позитивним змінам у ризикованій поведінці. В основі – індивідуальний підхід до кожної людини, аби за допомогою спеціальних так званих інструментів пробації виявити проблеми, які найімовірніше призвели до вчинення правопорушення, та розробити і реалізувати комплекс заходів, у тому числі соціально-виховного характеру, для їх усунення.
Правильно визначена проблема дає розуміння, чому людина так живе, з ким спілкується і чому вчинила злочин. Аби попередити подібну поведінку у майбутньому, треба докласти зусиль, аби змінити ситуацію нині. Іноді достатньо лише вказати людині на її проблеми, а іноді необхідно долучити державні та недержавні організації, установи й підрозділи та волонтерів пробації, аби підтримати й допомогти людині вибратися зі складних життєвих обставин.
«Пробація – це можливості для змін; шанс відбути покарання без ізоляції від суспільства та довести громаді свою корисність, продемонструвати бажання жити без злочинів та посягань на чуже майно чи життя. Працівники пробації знають, як допомогти людині, аби вона розпочала нове щасливе правослухняне життя. Але тільки від людини в конфлікті з законом залежить, чи скористається вона цим шансом», - говорять у Бахмацькому районному секторі філії Державної установи «Центр пробації» в Чернігівській області.
Нині 25-річна Марина, жителька Бахмаччини, кілька років тому вчинила злочин у складі групи осіб. За проникнення у чуже помешкання та викрадення майна дівчина отримала реальний тюремний строк. Але суд врахував усі обставини життя дівчини та обставини вчинення злочину і змінив їй вирок у виді позбавлення волі терміном у 3 роки на звільнення від відбування покарання з випробуванням на один рік. Так Марина потрапила на пробацію. При цьому суд визначив умови відбування покарання в громаді, за порушення яких дівчина могла таки потрапити до в’язниці.
Уже перше знайомство Марини зі старшим інспектором Бахмацького підрозділу пробації Тетяною Мороз засвідчило, що молода дівчина «зламалася» під впливом сімейних проблем і не має навичок для самостійного прийняття рішень чи раціонального планування свого майбутнього.
…Дитинство Марини було «втоплене» у чарці матері та старшого брата, які зловживають алкоголем. Брат мав проблеми із законом, що в цій родині вважалося нормою. Жодних умов для проживання та відсутність виховання призвели до того, що матір позбавили батьківських прав. Марину віддали під опіку бабусі, з якою дівчина мешкає і нині.
Після закінчення школи дівчина вступила до Конотопського училища, де опанувала професію повара. Однак «вирвавшись» з родинного гнізда, дівчина не позбулася усталених у родині «звичаїв» – усі свята та вечори в компанії друзів не обходилися без алкоголю. Так Марина потрапила до сумнівної компанії та втягнулася, як кажуть, у світ розпусти.
Зараз дівчина з сумом говорить про змарновані студентські роки, про постійні гуляння та алькогольне сп’яніння, яке затьмарювало всі емоції та дії. Саме у такому стані вона і вчинила злочин. Про наслідки, звичайно ж, не задумувалась. Навіть потрапивши на пробацію, вона не розуміла, що має робити. Однак завдяки інспектору пробації, яка не формально підійшла до виконання своїх посадових обов’язків, а перейнялася долею підоблікової та з усією відповідальністю поставилася до ситуації дівчини, життя Марини круто змінилося.
Для початку Тетяна Олегівна, закріплений для супроводу Марини інспектор пробації, провела «оцінку ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення», визначила низку проблем, які негативно впливають на долю дівчини та розробила індивідуальний план соціально-виховної роботи з нею.
Виявилося, що окрім «травм дитинства» з усіма відповідними наслідками, Марина не має засобів для проживання і не може працевлаштуватися, адже у неї немає паспорта громадянина України. В умовах загальнодержавного карантину зібрати всі необхідні документи для оформлення головного документа, що посвідчує особу, виявилося завданням не з легких. Однак Тетяна Олегівна проявила наполегливість і допомогла «пришвидшити» в міграційній службі оформлення паспорта для Марини.
Щоразу при відвідуванні підрозділу пробації працівники пробації надавали дівчині психологічну допомогу, проводили бесіди на різні теми та вчили протистояти спокусам і злочинному впливу. У дружній атмосфері Марині пояснювали, як можна змінити життя, від чого варто відмовитись і що можна зробити вже зараз для того, аби було краще.
Інспектор пробації стала для дівчини не просто людиною у формі, яка контролює її, а справжнім другом і порадником. Тетяна Мороз, як кажуть, знайшла ключик до підоблікової та мотивувала її до змін. Дівчина повністю відмовилася від вживання алкоголю та змінила коло спілкування.
Для вирішення питання щодо працевлаштування дівчини працівники пробації залучили Бахмацьку районну філію Чернігівського обласного центру зайнятості. Однак замість роботи Марина пішла… у декрет.
19 жовтня минулого року Марина стала мамою. Радості молодої жінки не було меж. Однак до щастя у неї ще була далека дорога. Народивши синочка, вона «прописалась» у дитячому відділенні лікарні – через відсутність належних житлових умов для проживання немовляти соціальні служби не дозволяли лікарям виписувати породіллю.
І тут знову втрутилась Тетяна Олегівна. Вона згуртувала усі соціальні служби та керівництво органу місцевого самоуправління, які допомогли облаштувати у помешканні бабусі Марини кімнату для дитини. У найкоротші терміни було виготовлено і свідоцтво про народження дитини, завдяки чому Марина згодом одержала відповідні державні виплати.
…У січні поточного року закінчився випробувальний термін покарання. За поданням інспектора пробації вважається, що засуджена успішно відбула покарання без позбавлення волі та стала на шлях виправлення. Вона тепер не зобов’язана ходити до органу пробацію. Але навіть нещодавно Марина завітала сюди, аби поспілкуватися зі «своїм» інспектором Тетяною Мороз, розповісти про успіхи свого синочка і плани на життя.
Це лише одна історія. Але історія, яка вражає і захоплює водночас. Адже це – приклад того, як погані вчинки людей (правопорушників, засуджених) змінюються серед хороших людей і відповідальних працівників пробації. І хочеться, щоб таких історій було побільше.
На цьому прикладі переконалася, що робота служби пробації не проста, але ефективна і корисна для суспільства. Адже особи , які вчинили правопорушення, у першу чергу потребують допомоги, а не осуду та ізоляції.
Світлана Кириленко, журналіст газети «Голос Присеймів’я»
