Дмитрівська громада

Чернігівська область, Ніжинський район

Українці , які прославили нашу Батьківщину на ввесь світ!

Дата: 16.03.2021 08:35
Кількість переглядів: 1449

Сьогодні мова піде про Емму Андрієвську - поетесу, прозаїка, художницю , якій нещодавно виповнилося 90 років. Мисткиня, яка творила не в Україні, але, яка Україну несе в своєму серці...Ми мало про неї знаємо, але вона зробила значний внесок в українську культуру. Пропоную відкрити завісу невідомого і зазирнути в незнайомий світ Емми Андрієвської.

Трохи біографічних даних...

Емма Андієвська народилася у 1931 році у місті Донецьк (на той час Сталіно). Батько письменниці був хіміком-винахідником, мати була агрономом за освітою і пізніше працювала вчителькою біології. Через дуже часті важкі хвороби більшість шкільних предметів Емма Андієвська здавала екстерном. З дитинства Андієвська мала феноменальну пам'ять.Хворобливість дитини змусила родину у 1937 році переїхати спочатку до Вишгорода, а згодом — у 1939 році — до Києва.

В 9—10 річному віці майбутня письменниця перечитала найвідоміші твори світової літератури. Початок війни застав родину Андієвської у Києві. Тоді ж загинув батько письменниці — його було безпідставно розстріляно радянською владою. 1943 року діти з матір'ю виїхали на Захід. Родина жила в англійській окупаційній зоні Берліна. Живучи у Німеччині, дівчина відмовилась вчитися у жіночій гімназії, і її, попри правила, прийняли до чоловічої. Окрім того, вкотре загострилися проблеми майбутньої мисткині зі здоров'ям: три роки Емма Андієвська пролежала в гіпсовому ліжку, хвора на туберкульоз хребта, і після цього вісім років ходила в корсеті.

 Наприкінці 1949 року, під час блокади Берліна, родина переїхала спочатку до табору переміщених осіб у Міттенвальді, а потім до Мюнхена. Маючи природне оперне контральто і рятуючись від сухот легенів, Емма Андієвська, знаходячись у Берліні, а згодом у Міттенвальдському таборі, брала уроки оперного співу. У 1955—1957 роках Андієвська працювала фрілансером на радіо «Свобода» у Мюнхені.

У 1957 році мисткиня закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія, захистивши у Володимира Державина магістерську роботу на тему: «Причинки до засадничих питань з новітньої української метрики». Того ж року письменниця з усією родиною переїхала до Нью-Йорка, де працювала у Norcross Greeting Card Company, перевіряючи дизайн вітальних листівок. У Нью-Йорку Емма Андієвська також працювала бібліотекаркою у медичній бібліотеці разом з Мирославом Лабунькою — майбутнім ректором Українського вільного університету.

1959 року Андієвська вийшла заміж за літературного критика, есеїста та письменника Івана Кошелівця, з яким прожила все життя аж до смерті чоловіка. Після одруження подружжя повернулося до Німеччини у Мюнхен. Андієвська щорічно на місяць їздила у США, щоб у 1962 році отримати американське громадянство. Письменниця знала багатьох відомих митців та письменників — вихідців з України. До кола знайомих Андієвської належали скульптори Михайло Черешньовський та Григор Крук, художники Марія Дольницька та Яків Гніздовський, а також поети Михайло Орест, Олег Зуєвський та Василь Барка. Пропрацювавши фрілансером на радіо «Свобода» упродовж 1959—1963 років, Емма Андієвська лишалася штатним працівником радіо до 1995 року. За цей час вона працювала диктором, сценаристом, режисером і редактором українського відділення радіо «Свобода». Працюючи на радіо, Андієвська не мала багато часу на власну творчість.

Нині письменниця живе у Мюнхені, де інтенсивно працює над своїми творами, іноді по вісімнадцять годин на добу. 1992 року авторка вперше після тривалої перерви відвідала Україну. Після 2000 року Андієвська декілька разів відвідала свою малу батьківщину — Донеччину. Там вона мала виставку картин у Донецькому художньому музеї, презентацію та зустріч із земляками у конференційній залі художнього музею, відвідувала Український культурологічний центр м. Донецька.

Емма Андієвська зростала у російськомовному середовищі, проте ще у дитячому віці усвідомила власну українську ідентичність й прийняла українську мову, яку вперше почула у Вишгороді у віці шести років. Відтоді письменниця вирішила писати лише українською, яку вона сприймала як мову пригнічених. Завданням для себе авторка визначила «створити українську державу в слові». Написала також декілька віршів англійською, німецькою та французькою мовами.

Задля цікавості пропоную прочитати один з творів Емми Андрієвської.

Емма Андієвська — Говорюща риба (скорочено)

 У великих водах народилася балакуща риба, засмучені батьки сподівались, що з віком балакущість риби зникне. Але це не проходило, її балакучість набрала такої вправності, що батькам було соромно, що вони одна родина. Балакуща риба була дуже добра і не розуміла, чому сумують батьки, їй подобалось говорити. Але бачачи, як батьків убиває неслава, балакуща риба попрощалася з блакитними водоростями, де жила її рідня, і попливла шукати іншого табуна. Але і в іншому табуні говорющій рибі не знайшлося співрозмовника, коли вона починала говорити всі риби мовчки затулялися плавниками й тікали.

Скоро стало відомо, що балакуща риба, говорячи без упину, заважає рибам зосередитися, а це порушує гідність риб'ячу. Тому вся рибна громада ухвалила безслівний присуд, який був намальований верховодами на верхніх верствах води, щоб балакущу рибу видалили з води. Балакуща риба саме гналася за виводком оселедців, щоб розповісти їм жарт, коли мовчазні виконавці вироку, взявши її на спини, одним махом винесли її на берег. Там вони її поставили на ноги, і, вручивши листок, де було намальовано, що їй назавжди заборонено користуватися водяним царством, зникли в глибині. З цих пір риба стала жити на березі. Спочатку вона трохи побоювалася оточення, крізь кущі не можна було проплисти, і в повітрі, яке так нагадувало глибину, вимовлені слова не лишали за собою найменшої бульки. Крім того, на березі існували рибалки. Балакуща риба не раз бачила їх знизу, нехтуючи забороною. Тільки крізь воду рибалки виглядали інакше, вони насамперед ніколи не розмовляли й не рухалися, а тепер риба на власні очі бачила, як вони не лише розмовляють, як вона, а й бігають, і напевно серед них можна було знайти не одного співрозмовника. Як їй хотілося, щоразу, як рибалки вирушали в море, підійти й привітатися, однак кожного разу їй щось заважало завести знайомство, і риба ходила по березі й розмовляла сама з собою.

Одного дня, проспавши у холодку довше, ніж звичайно, риба побачила недалеко від себе рибалку, що відбився від гурту і лагодив човен, нарікаючи на долю. Почувши так близько від себе розмову, говорюща риба не втрималася. Будь-що-будь, вирішила вона, і зірвавшись на ноги, підійшла до рибалки. Говорюща риба сказали рибалці, що шукає співбесідника, і він взяв її на свій човен, коли їхав ловити рибу. З цього часу вони подружили. Риба допомагала рибалці вибирати добрі місця для ловитви, розповідала, що діється під водою, а рибалка ділився з нею турботами, розповідав про сімю та дітей. Інколи, коли щастило добре продати вилов, рибалка приносив пляшку вина, і вони удвох розпивали її по чарці, приємно гуторячи.

Так однієї місячної ночі, рибалка зрозумів, що риба його кращий дуг і запросив її до себе в гості, щоб познайомити з родиною. Рибалка пояснив рибі, як знайти його хату в селищі, і пообіцяв зустріти. Риба пообіцяла завітати до нього в гості на обід. Наступного дня, ледве сонце вийшло з води, як риба підхопилась і, протерши бризками очі, випростала плечі й зібралася в гості до рибалки. Рибалка попередив жінку, що в гості до них завітає його кращий друг і має бути приготоване все найліпше. Сам вийшов ненадовго, але не попередив, що його друг — то риба. Риба зайшла у двір рибалки, де була жінка з дітьми. Діти угледіли говорющу рибу, але мати не звернула увагу на неї, бо була дуже заклопотана. Риба ще декілька разів привіталася до жінки, але та готувала обід і не помітила її. Риба подумала, що прийшла невчасно, і вже виходила, коли її побачила жінка. Жінка подумала, що то чоловік загубив рибину зі свого вилову і вирішила її засможити. Жінка без упину говорила і не чула, що риба розмовляє. Риба намагалася пояснити, що вона і є приятель чоловіка, що її запрошено у гості. Та жінка від власної балаканини не почула риб'ячих слів, і засмажила рибу. Рибалка, повернувшись додому з покупками, щоб вразити свого приятеля. А жінка повідомила, що засмажила рибу, яку він загубив на подвір'ї. Чоловік, пригадавши, що він забув сказати жінці, що його приятель – риба, кинувся до сковорідки. Глянув рибалка на сковорідку, але смажені риби всі однакові, і рибалка не впізнав свого приятеля. Довго чекав рибалка на свого приятеля, та балакуща риба не з'являлася. Рибалка кілька разів виходив на дорогу, шукав рибу, але її ніде не було. Він навіть розпитував перехожих і рибалок, чи не бачили вони його приятеля, говорющої риби, але люди тільки похитували головами. Згодом рибалку почали цуратися, бо він не ловив рибу, а ходив по березі й гукав свого приятеля, а коли витягували з виловом сіті на пісок, він просив рибу, щоб вона сказала йому хоч одне слово.  Шкода героїв казки — рибалки й говорющої риби, заклопотаної жінки, що не почула риб'ячого голосу. Рибалка знайшов собі друга — говорющу рибу, бо його дружина ніколи не слухала і не чула. Риба загинула – це сумно.

Однак кожен мусить раніше чи пізніше вмирати. І, як на мене, горе рибалки з приводу загибелі приятеля навіть сумніше, ніж сама смерть риби. Та вмирати, за все життя не почувши голосу риби, – це справді найгірше, що може трапитися людині.

Перегляньте картини Емми Андрієвської, яка творила в стилі сюрреалізму та герметизму.

Можливо для когось Емма занадто ексцентрична, але беззаперечно одне - її творчість прославила Україну, вона - справжня патріотка, яка живе далеко від своєї Батьківщини, але яка душею і серцем завжди з Україною!


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь